Заснування Київської міської організації УТОС

Українське товариство сліпих офіційно на державному рівні було створене 4 червня 1933 р. для працевлаштування інвалідів по зору, покращення їх матеріального становища, проведення культурно-масової, освітньої виховної та іншої суспільно - корисної роботи.

Звичайно, для реалізації цього важливого, багатопланового завдання потрібні були значні матеріальні ресурси, а їх молоде товариство мало обмаль. Діючи артілі для сліпих та створювані виробничі рай і міськтоси ще не могли працевлаштувати всіх бажаючих. Багато інвалідів по зору залишалися безробітними і ,навіть, не були членами УТОС. Війна, розруха і поява великої кількості військових, що втратили зір, надзвичайно ускладнили ситуацію. Всі і ,перш за всіх, керівництво зрозуміли, що вихід в розбудові і економічному зміцнені товариства. В зв’язку з цим були намічені і планомірно реалізовані заходи по виходу із небезпечної ситуації. При участі найманих працівників і безкоштовної участі працюючих інвалідів по зору активізувалося відродження зруйнованих війною підприємств УТОС і створення нових. Відновилися створення виробничих ПО УТОС і розпочалося вперше в Україні створення ТПО УТОС. В числі інших 1956 р. була створена Київська міська ПО УТОС. Всю клопітку, об»ємну підготовчу роботу, яка і уможливила створення КМПО УТОС, успішно здійснила оргбюро. Воно організувало і провело установчі збори, учасниками яких були біля сотні непрацюючих київських інвалідів по зору. Збори офіційно оголосили про створення КМПО УТОС і на демократичних засадах обрали бюро і першого голову організації. Честь бути обраним першим головою КМПО УТОС випала на Вен’яміна Васильовича Карагодіна, інваліда 1 групи по зору, вихованця і випускника Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. В минулому Карагодін В.В. був вихованцем Київської школи-інтерната для сліпих дітей, передовим працівником і комсомольським керівником Київського міськтосу, студентом і випускником філософського факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Рішення зборів було за комірним, адже у всіх, хто його знав, а особливо у незрячих він користувався величезною повагою і авторитетом, був щирим і компетентним їх захисником, вважався природженим лідером, здібним і компромісним організатором. З перших же днів головування гаряче, самовіддано взявся Вен’ямін Васильович за роботу. Він жив роботою, шукав можливості і варіанти її поліпшення. На жаль здійснити свої плани він не зміг в зв’язку з призначенням і переходом на роботу директором будинку культури КУВП №1 УТОС.

Другим головою КМПО УТОС після звільнення з цієї посади В.В.Карагодіна був обраний його соратник і однодумець Матусевич Анатолій Іванович ,інвалід 1 гр. по зору, студент 5 курсу Київського держуніверситету ім. Т.Г.Шевченка. При обрані головою організації Матусевича А.І. дуже ретельно і об’єктивно були обговорені і враховані його не простий життєвий шлях та життєвий досвід. І це зрозуміло, адже його, ще 13-літнього підлітка, партизан-односільчанин дядько Тиміш, складні обставини воєнного лихоліття і ,особливо, приклад батька, який добровольцем пішов на фронт, зробили кмітливим партизанським розвідником, а 14- літнього - сином полка воєнної частини 10-87. Після поранення і втрати зору під час воєннопрактичних навчань він став вихованцем і комсоргом Київської школи-інтерната для сліпих дітей, передовим робітником Київського міськтосу, допитливим вихованцем ніжинської школи-інтерната для інвалідів ВВВ, студентом – відмінником Київського держуніверситета ім. Т.Г.Шевченка. Не прості життєві обставини не зламали, а загартували його фізично і морально не ослабили, а зміцнили силу волі і прагнення уникати конфліктів, при всяких ситуаціях приймати тільки оптимальні рішення. Всі ці та інші життям підказані мудрості були сповна використанні ним в подальшій багаторічній і багатогранній діяльності.

З перших же днів перебування на посаді голови кволої організації – малютки основним свої завданням він вважав роботу по розбудові КМПО УТОС з тим, щоби вона не була простим повтором існуючих безліких ПО УТОС, а щоби відповідала сучасним потребам, вимогам і можливостям, була виразником, порадником і захисником інвалідів по зору, була центром і організатором їхньої всебічної громадської діяльності та відпочинку, а при необхідності надавала їм можливу допомогу. В своїй уяві він уже бачив КМПО УТОС саме такою. Своїми міркуваннями і баченням можливого розвитку ПО УТОС він поділився з начальником відділу ЦП УТОС Андрієм Яковичем Тарасюком, який курирував діяльністю ПО УТОС. Отримавши його підтримку і цінні поради він невідкладно з величезною енергією і наполегливістю взявся за здійснення своїх вимріяних задумів, своєї зіркової мети. Не жалів він при цьому ні сил, ні здоров’я, ні часу. Нещадно експлуатував свій молодий, ще не розтрачений інтелектуальний і фізичний ресурс, аналітично використовував досвід товариств сліпих союзний республік та зарубіжних країн.

Проте, уже скоро, переконався в тому, що здійснити задуману розбудову КМПО УТОС одному без підтримки однодумців і чисельних активістів не можливо і не реально. Не було для цього в той час і інших об’єктивних умов. Штатних працівників організації було лише два - голова та секретар і ті працювали тільки на півставки. Ні приміщення, ні самого елементарного інвентаря організація не мала. Місцем її перебування була бібліотека для сліпих по вулиці Червоноармійська, будинок № 42. Біля самих вхідних дверей в бібліотеку їй було виділено два квадратних метри площі, де стояв маленький бібліотечний столик і три стільці – для голови, секретаря і відвідувача.

Життя переконливо підказувало, що для здійснення задуманої розбудови організації, особливо в реально існуючих умовах, необхідно мати якнайменше надійних однодумців і чисельний актив. Усвідомивши це, він з притаманною йому наполегливістю тактом і терпінням енергійно взявся за пошук і згуртування однодумців та активістів. Завдяки продуманій планомірній роз’яснювальній роботі не одномоментно, а поступово, вдалося згуртувати соратників і чисельний актив. Йому повірили і погодилися підтримувати і допомагати. Це був успіх, перший визначальний успіх і початок реальної, далекосяжної розбудови КМПО УТОС. І саме в цей час в наслідок щасливого випадку організація отримала окреме, обособлене приміщення по вул.Басейна,10, яке раніше належало КУВП №2 УТОС.

Терміново, за кошти ЦП УТОС, приміщення було відремонтоване електрифіковане, телефонізоване, були закуплені столи, стільці, книжковий шафа, друкарська машинка, сейф, штори, канцтовари та інше. Були виготовленні печатка і штамп організації, виготовлена і вивішена красива вивіска з назвою організації. Голова і секретар організації були переведені на повний робочий день і повну ставку, в штат організації була введена півставки прибиральниці. Всі грошово-фінансові операції здійснювалися через бухгалтерію КУВП №2 УТОС. Все це корінним чином змінило на краще умови діяльності організації. Всі ці знакові, вимріяні позитиви стали реальною підтримкою, матеріальною основою для подальшої, незворотної розбудови КМПО УТОС в вимріяну багатопрофільну, зразкову КМПО УТОС, а згодом, можливо в багатопрофільну багато чисельну зразкову Київську обласну ПО УТОС. Зразу ж стала відчутно покращуватися діяльність комісій, груп і окремих активістів. Активізувалися пошуки, знаходження та застосування, нових, нестандартних форм і методів роботи. Це було дуже на часі. Покращення діяльності, застосування нових, сучасних форм і методів роботи уже вимагали і внутрішні об’єктивні морально-психологічні і соціально-етнічні обставини.

Соціально-професійний склад організації був дуже різнорідний. Членами організації були чоловіки і жінки, молоді і старі, здорові і хворі, працюючі і безробітні, цивільні та колишні воєнні, працівники інтелектуальної і фізичної праці, юристи і музиканти, медики і наукові працівники, священики і атеїсти, представники різних націй та інші категорії.

Соціально-професійна неоднорідність ускладнювала роботу, вимагала проводити її дуже зважено, з максимальним урахуванням особливостей кожної категорії інвалідів по зору. З ростом чисельності організації зростала і напруга.

Суттєві структурні та організаційні зміни розпочалися з реорганізації бюро та комісій, створення територіальних груп, гуртків, секцій, жіночої ради, ради групоргів, лекторської групи, групи надання медичних послуг, торгової комісії, редколегії, настільної газети, юридичної секції, групи супроводу і надання побутових послуг та інших.

В складі бюро були створенні з урахуванням напрямку діяльності такі комісії:

- Комісія по організаційно-масовій роботі;

- Комісія по працевлаштуванню інвалідів по зору;

- Комісія по роботі з незрячими працівниками інтелектуальної діяльності;

- Комісія по роботі з молоддю;

- Комісія по культмасовій роботі;

- Комісія по соціально-побутовій роботі.

Очолювали комісії члени бюро. Крім них в комісію обов’язково входили не менше 5-ти активістів з числа мобільних, досвідчених, діє спроможних інвалідів по зору. Для кожної комісії з урахуванням профілю діяльності були розробленні пам’ятки, в яких детально і зрозуміло були розписані завдання, права та обов’язки комісії. Пам’ятки дуже допомагали комісіям в організації та в проведенні їх діяльності. Свою суспільно-корисну, життєво-необхідну діяльність комісії розвернули в повній мірі після надання організації приміщення та позитивного вирішення інших практичних та юридичних питань. Величезну за об’ємом, різнобічну за напрямками діяльність проводили активісти комісії з питань оргмасової роботи. Всі вони порайонно були закріпленні за промисловими навчальними, медичними, господарськими та іншими установами. Це давало можливість найбільш повно виконувати функціональні обов’язки комісії. Завдяки регулярним, планомірним відвідуванням поліклінік, лікарень, райсобезів, ВТЕКів, навчальних закладів та підприємств вдавалося виявляти і залучати в члени УТОС нових інвалідів по зору. Щорічно наслідком пошукової роботи чисельність організації зростала на 50-70 членів УТОС. При черговому відвідувані однієї з Київських лікарень активістом В.Л. Бистрицьким був виявлений сімнадцятирічний Володимир Забаштанський, житель Браілова, який в наслідок нещасного випадку, втратив повністю зір і обидві до ліктя руки. Розповідь Бистрицького в організації про цю страшну трагедію і не поправне горе хлопця потрясло всіх. Враховуючи унікальність трагедії юного В.Забаштанського рішенням бюро Бистрицький був призначений уповноваженим організації з надання Володимиру Забаштанському можливої допомоги. Це рішення бюро В.Забаштанським було сприйнято з величезною радістю і вдячністю, а керівництвом лікарні – з розумінням і підтримкою. При сприянні В.Л.Бистрицького за Забаштанським на період лікування був персонально закріплений лікар, медсестра та доглядальниця. Надавалася також моральна , матеріальна та інша допомога.

Після закінчення лікування і перебуванні в лікарні завдяки неймовірним зусиллям КМПО УТОС і винятковому гуманному рішенню влади Володимиру Забаштанському, як виняток, була виділена в Києві, столиці України квартира. Це була перемога гуманізма, невимовна радість для В. Забаштанського, а для КМПО УТОС – стимул і надалі продовжувати свою благородну діяльність на благо інвалідів по зору. Після успішного, казкового вирішення квартирного питання при сприянні активіста Бистрицького Володимир Забаштанський був невідкладно забезпечений протезуванням очей і рук, спецодягом і спецвзуттям, позачергово був працевлаштований в КУВП №1 УТОС, а при сприянні члена організації незрячого вчителя вечірньої школи В.І.Гергеля був зарахований учнем цієї вечірньої школи, а після її закінчення був зарахований студентом київського держуніверситета ім.Т.Г.Шевченка. На цьому, практично, для юного В. Забаштанського і закінчується його звичайне минуле життя і починає набирати обертів якісно нове, непередбачуване, тернисте життя без зору і рук. Та долі наперекір, завдяки неймовірним зусиллям і безмежній підтримці КМПО УТОС, винятковій допомозі влади, незламній волі і здатності самого В. Забаштанського переборювати труднощі, вдається життєві негаразди переламати на краще і він, інвалід з унікальним каліцтвом створює ідеальну, показу сім’ю, стає відомим поетом України і лауреатом Шевченківської премії, гордістю і знаковою постаттю українського товариства сліпих. Вважати Володимира Омеляновича Забаштанського гордістю і знаковою постаттю Українського товариства сліпих, воно має повне, моральне право, адже саме КМПО УТОС, невід’ємна складова товариства, зіграла вирішальну роль в позитивному вирішенні трагічної долі В. Забаштанського . Саме вона, а не хтось інший, дала доленосний старт виходу із непередбачуваного, без зору і рук, життя Володимира Омеляновича, подальшому переможному сходженню на тернистий, але осяяний заслуженою славою життєвий і творчий Олімп.

Володимир Омелянович Забаштанський являється гордістю і знаковою постаттю товариства ще й тому, що його життя і творчість і – це унікальний життєвий подвиг, це мобілізуючий приклад для наслідування іншими, це неспростовне підтвердження слів полум’яного Миколи Островського про те, що « В житті завжди є місце для подвигу».

І останнє: Володимир Омел’янович являється гордістю і знаковою постаттю УТОСа ще й тому, що він сам протягом всього «незрячого» життя ніколи не поривав, а , навпаки, постійно підтримував живий, взаємовигідний зв’язок з товариством. Одним з красномовних прикладів цього може бути хоча б успішне, творче керівництво ним літературним об»єднанням «Кобза», створеного з його участю при будинку культури Київського УВП №1 УТОС. Виявом нашої поваги і доброї пам’яті про нього могла б бути літературна світлиця ім.В.О.Забаштанського, створена на базі читального залу республіканської бібліотеки для сліпих ім. М.Островського. завданням світлиці могла б бути творча діяльність, направлена на вивчення та популяризацію творчості і мобілізуючого прикладу унікального життя Володимира Омеляновича Забаштанського, на виявлення та облік неординарних, творчих інвалідів по зору, на пошук, зберігання і популяризацію їхніх творчих здобутків.

Крім виявлення і залучення інвалідів по зору в члени УТОС комісія проводила і іншу клопітку, але потрібну роботу, в тому числі: роботу по створенню територіальних груп, підбору групоргів, керівників і уповноважених по напрямках діяльності, займалася розробкою і роз’ясненням пам’яток діяльності всіх робочих структур організації.

Об’ємну, суспільно-значиму діяльність проводила і комісія по працевлаштуванню інвалідів по зору. З метою осмисленого, планомірного проведення роботи по працевлаштуванню незрячих був заведений достовірний облік бажаючих працевлаштуватися з урахуванням їхніх прохань і попередніх профзанять. Всі активісти комісії з урахуванням їхнього життєвого досвіду і професійних знань були відповідно закріплені за державними та кооперативними промпідприємствами, медичними та навчальними закладами і УВП УТОС для вивчення на місці можливостей і умов працевлаштування чи навчання там інвалідів по зору. Їх тактовність під час бесід і вміння находити спільну мову з керівними працівниками приносили успіх. Саме через це щорічно вдавалося працевлаштувати, надати допомогу при вступі до навчального закладу сорока-сорока п’яти інвалідам по зору, за що вони були дуже вдячні організації. Їхня реакція – зрозуміла, логічна і оправдана, адже робота і навчання колишніх нещасних, безправних утриманців робили творцями благ, потрібними , повноправними членами сім’ї та суспільства, активними, життєрадісними громадянами своє Батьківщини.

Зважаючи саме на це роботу по працевлаштуванню і соціальній реабілітації інвалідів по зору Українське товариство сліпих і надалі повинно вважати свою основною, першочерговою роботою.

Розмаїтим творчим букетом квітла роботи культкомісії. Барвистий, різноплановий розквіт культмасовою роботи зуміли організувати і забезпечити уміло і вдало підібрані активісти з членів творчих колективів, театралів, книголюбів та інших уподобань. Вони з урахуванням їхніх нахилів і побажань були закріпленні за певними культустанови: театрами, музеями, виставковими центрами, концертними залами, творчими спілками, екскурсбюро та іншими культзакладами.

Кожен активіст щиро, натхненно намагався організувати чи провести цікавий і корисний, на його погляд, захід: концерт, культпохід в театр, музей, прогулянку по Дніпру, зустріч з відомим чи письменником, чи вченим, екскурсію по Києву, інші культзаходи. Наприклад, інвалід по зору Корошайло І.П., артист капели бандуристів України перед членами організації періодично виступав з сольними концертами; незрячий професор Київський консерваторії Іван Адамович Яшкевич організовував для членів організації концерти силами своїх студентів; інвалід по зору Гезенцвей, керівник музикально-вокального ансамбля з незмінним успіхом виступав перед членами КМПО УТОС; інвалід громадянської війни Прусаченко періодично організовував безкоштовні пароходні прогулянки по Дніпру; природолюб – квіткарка Возна щорічно, безкоштовно прикрашала приміщення організації красивими букетами живих квітів із свого саду; садівник-любитель Куделя допомагав колегам саджанцями плодових дерев та декоративних кущів; любитель - городник Савіч допомагав розсадою овочевих культур; фундатор і пожиттєвий активіст організації, одержимий книголюб Попов забезпечував колег книголюбів підпискою на популярні дефіцитні видання; член організації, ентузіаст шахово-шашечної гри Сумцов цікаво, фахово проводив заняття шахово-шашечного гуртка. Заняття гуртка відвідували 17-19 інвалідів по зору. Крім теоретичних занять проводилися і змагання. Учасники змагань відзначалися подяками бюро, а переможці змагань, крім цього, нагороджувалися преміями або призами.

Плідно працював клас по вивченню інвалідами по зору шрифту Брайля. Щорічно в ньому навчалися 18-20 інвалідів по зору. Найбільш успішними серед них були 65-річний сліпоглухий Зурахов і тотально незрячий студент ВУЗу Георгій Цейтлін, який згодом став доктором технічних наук.

З метою організованого проведення серед членів організації підписки на популярні дефіцитні періодичні видання активісти культкомісії закріплювалися порайонно за відділеннями Союздруку і почтовими відділеннями. Проявляючи дипломатичність і винахідливість, вони вміло домовлялися про виділення для КМПО УТОС , як виняток лімітів на популярні газети та журнали, особливо жіночі і дитячі. Завдяки цьому практично всі бажаючи члени організації були охваченні підпискою.

З метою залучення членів організації інтелектуалів до просвітницької, роз’яснювальної роботи була створена лекторська група. Очолив лекторську групу інвалід 1 групи по зору Рубашевський А.А., викладач сільськогосподарської академії, кандидат філософських наук, лауреат сталінської премії. Члени групи шляхом живого спілкування зі слухачами проводили дуже ефективно, цікаво і корисно багатопланову просфітницьоко-роз’яснювальну роботу. Лекції, повідомлення та дискусії проводились, як на міжнародну, так і внутріполітичну та економічну тематику. Особливою популярністю користувався лектор ЦК комсомолу України, член товариства знань Воропаєв інвалід по зору 1 групи, вихованець Київського держуніверситету ім. Т.Г.Шевченка. З лекціями і коментарями члени лекторської групи успішно виступали не тільки перед членами КМПО УТОС . Їхніми вдячними слухачами були працівники Київських УВП УТОС і навіть державним підприємств ,і установ.

Члени організації юристи, порадившись між собою, створили свою професійну секцію «Юридична допомога» . Очолив секцію популярний юрист Лєбєдєв. Кожну неділю в день проведення масових заходів один із членів секції згідно з графіка обов’язково чергував в приміщенні організації для надання всім бажаючим безкоштовної юридичної консультації, оформлення необхідним ділових документів, звернень, заяв чи листів. При необхідності на прохання інвалідів по зору та голови організації члени секції виступали в судах в якості адвокатів. Виняткових випадках юридична допомога надавалася і в домашніх умовах для вирішення особливо делікатних сімейних проблем чи нестандартних, критичних, стосунків з сусідами. Надавалися інші юридичні послуги.

Для надання інвалідам по зору спеціальної допомоги медичного характеру була створена група медичних послуг, яку очолив активіст Розенман. Члени групи благородні, доброзичливі, справжні добродії завжди надавали можливу допомогу всім тим, хто її потребував. Вони відвідували і підтримували хворих та інвалідів по зору, особливо одиноких, купляли і доставляли їм потрібні ліки, робили масаж, проводили антидепресивні бесіди, читали медичну літературу, відвідували хворих інвалідів по зору в лікарні, при потребі ходили з інвалідами по зору в поліклініку чи аптеку, викликали до хворого лікаря. Члени групи з підопічними підтримували постійний зв'язок. Надавалася інша необхідна допомога.

Для проведення роботи з жінками і залучення їх до громадської діяльності була створена жіноча рада, яку очолила активістка Басіна М.Н. Чуйні, доброзичливі активістки жіночої ради надавали інвалідам по зору похилого віку потрібну їм допомогу, допомагали налагоджувати сімейні негаразди, сприяли в оформлені дітей в дитячі садочки, ясла, школи, організовували зустрічі і консультації з сугубо жіночих специфічних питань. Проводили іншу благородну і благодатну роботу.

При участі комісії бюро по роботі з молоддю для студентів інвалідів по зору був організований гурток по вивченню плоско-печатного машинопису. Студенти з величезним ентузіазмом і вдячністю освоювали плоско - печатний машинопис, адже вміння самостійно друкувати на плоско печатній друкарській машинці – це один із способів реабілітації незрячих. Навчала І надихала студентів викладач Ящкевич Лідія Олександрівна. Старостою гуртка був студент Фролов Фелікс Сергійович. Кошти для придбання навчальних друкарських машинок і оплату викладача виділило ЦП УТОС. Всі студенти гуртківці успішно освоїли плоско - печатний друк.

Випускалася настільна газета «Наше життя». Редактором газети був активіст Друян. Газета обов’язково, всебічно висвітлювала життя організації, товариства, країни. Обов’язково регулярно газета висвітлювала роботу активістів.

Особливою популярністю і увагою користувався гурток голосного читання. Читали в основному періодичну пресу, журнали, поетичні і невеликі прозові твори. Читали свою газету, твори своїх поетів, статті з журналів УТОС, матеріали з’їздів і пленумів ЦП УТОС, постанови президії і розпорядження голови ЦП УТОС. Кожну читку відвідували не менше 35-ти слухачів.

Значну винятково-корисну діяльність проводила соцпобутова комісія бюро. В її складі була і плідно діяла група по організації виїзної торгівлі. Кмітливі, винахідливі активісти комісії зуміли налагодити добрі, ділові стосунки з керівництвом Київського центрального універмагу, центрального гастронома, деяких господарчих магазинів, оптових баз, в тому числі і з овочевої. Тоді ж голова організації Матусевич А.І. налагодив довірчі ділові стосунки з начальником Київського міського відділу з питань торгівлі Астістовим, який після цього став дуже співчутливо відноситися до КМПО УТОС і до інвалідів по зору взагалі. Наприклад, одним із його розпоряджень на особисте письмове прохання Матусевича А.І. для організації було виділено, як виняток, 10 холодильників «Днепр».

Налагоджені добрі, ділові стосунки для організації були життєво необхідні і на часі. Вони себе повністю оправдали, особливо в неблагополучні для країни і суспільства періоди. Вони зробили можливим періодично забезпечувати членів організації дефіцитними промисловими та господарськими товарами, продуктами харчування, фруктами та очами. Згідно письмових прохань організації інваліди по зору позачергово мали можливість придбати холодильник, телевізор, пральні машини, меблі та інші промислові вироби.

Через виїзну торгівлю члени організації мали можливість придбати килими, доріжки, шерстяні жіночі кофточки, чоловічі светри, дитячий одяг, взуття, металеві лакировані кришки для консервування та інше. В не урожайні роки члени організації організовано забезпечувалися продуктовими наборами, борошном, кондвиробами, фруктами та овочами, особливо цибулею, капустою та іншими овочами. З великою вдячністю сприймали інваліди по зору цю життєву необхідну для них допомогу. Надавалася членам організації і дієва допомога для отримання, обміну та ремонту квартири, уладнані конфліктів з сусідами, ЖЕКами, членами сім’ї. Надавалося сприяння для отримання матеріальної допомоги, санаторних і оздоровчих путівок відділах соцзабезів та підприємствах, в яких інваліди по зору раніше працювали. Проводилися комісією інша робота.

Унікальну, безцінну роботу виконували активісти групи супроводу і побутових послуг. Очолювала групу активістка Бейліс В.С. Членами групи були, в основному жінки, чуйні чемні, безкорисні, пунктуальні. Всі незвичайні, ласкаві, милосердні жінки надавали інвалідам по зору, своїм підопічним, допомогу в любий час, в любу погоду і пору року. Їхніми підопічними були хворі, немічні, одинокі члени організації та тотально незрячі. Своїм підопічним члени групи допомагали в прибиранні квартири, приготуванні їжі, консервуванні, заготовці припасів на зиму, пранні збіжжя. Згідно прохання підопічних супроводжували їх в організацію УТОС, в поліклініку, аптеку, перукарню, театр, магазин, ринок, хімчистку. Ходили з ними в парк чи просто прогулятися для розминки. Нерідко приходилося проводити співбесіди з метою моральної підтримки і доброго настрою. Надавалася інша допомога за безцінну різнобічну допомогу, моральну і практичну послуги підопічні були безмежно вдячні своїм безкорисним помічницям.

Всі позитивні досягнення в діяльності комісії та інших структур організації – є результат невтомної, безкорисної, самовідданої праці золотого фонду згаданих і не згаданих чисельних активістів, в тому числі і штатних працівників КМПО УТОС.

Практично, в суспільно – корисний діяльності крім хворих і немічних, посильну участь приймали всі члени організації. Кожен з них намагався і свою долю внести в загальний здобуток рідної організації, адже вона стала для них не другим, а справжнім рідним домом. Вони в організації отримували щиру пораду, розуміння, втіху, натхнення і різнобічну допомогу. Щоденно організацію відвідували не менше 30-ти інвалідів по зору. В зв’язку з цим і для оперативного вирішення невідкладних поточних питань було запроваджено щоденне чергування в приміщенні організації членів бюро. В подальшому це себе повністю оправдало.

Безмірний позитивний внесок в результати діяльності організації внесла невтомний, багаторічний секретар КМПО УТОС Наталія Іванівна Кудіна, вірна дружина і друг незрячого робітника КУВП №2 УТОС Кудіна Івана Петровича. Знаючи і розуміючи інвалідів по зору, вона робили все від неї залежне для оптимального вирішення їхніх проблем. Своєю чуйністю, непідробною увагою, бажанням і вмінням допомогти вона залужила у незрячих безмежну повагу і любов. Справжнім соратником і щирим порадником Наталія Іванівна Кудіна була і для голови КМПО УТОС.

Враховуючи щорічні значні результати багатопланової, нестандартної діяльності КМПО УТОС за пропозицією голови Кримської організації УТОС Ісаєвої, загально українські збори голів ПО УТОС, які відбулися в будинку культури Київського УВП №1 УТОС, 12.04.1961 року визнали Київську міську первинну організацію УТОС кращою, показовою первинною організацією УТОС. Ця висока, знакова оцінка плідної діяльності організації була для неї дорогою нагородою і стимулом для продовження плідної діяльності в подальшому. Резюмуючи неупереджено «этапы большого пути» КМПО УТОС, необхідно однозначно, неспростовно констатувати, що вирішальний, основопалагаючий внесок в розбудову, становлення, результативну багатопланову діяльність КМПО УТОС безумовно вніс її другий голова Матусевич А.І., достойний наступник першого голови незабутнього Вен’яміна Васильовича Карагодіна. За період головування (1957-1964 рр.) Матусевич А.І. зумів за допомогою однодумців чисельних активістів, постійної підтримки начальника відділу ЦП УТОС Андрія Яковича Тарасюка, нічим непримітну, безлику організацію - малютку зробити багато чисельною, багатопрофільною організацією, а згодом, фактично, і багатопрофільною, багаточисельною Київською обласною організацією УТОС.

До речі, 1957 році КМПО УТОС об’єднувала менше сотні інвалідів по зору, а 1964 році членами організації уже були більше п’ятисот інвалідів по зору, тобто, за період головування Матусевича А.І. чисельність організації зросла більше ніж в 5 разів. Чисельність організації зростала не тільки за рахунок киян, а і за рахунок приміських інвалідів по зору, адже КМПО УТОС, фактично, стала Київською обласною організацією УТОС.

Результативність роботи, працездатність, уміння знаходити позитивні рішення і спільну мову з різними категоріями людей та інші позитиви Матусевича А.І. були замічені і належно оцінені керівництвом ЦП УТОС і громадськістю. Неспростовним підтвердження цього є : офіційне письмове прохання голови ЦП УТОС Івана Олександровича Качура до комісії Київського держуніверситету ім.Т.Г.Шевченка по розподілу молодих спеціалістів направити випускника університету Матусевича А.І. в розпорядження ЦП УТОС, призначення Матусевича А.І. рішенням президії ЦП УТОС в 1964 році заступником директора Київського УВП №3 УТОС, а, згодом, і директором цього підприємства , призначення рішенням президії ЦП УТОС начальником відділу ЦП УТОС з питань культмасової роботи та працевлаштування, директором Київського УВП №1 УТОС та інженером по раціональному працевлаштуванні сліпих Київського УВП №4 УТОС. Обирався Матусевич А.І. делегатом з’їздів УТОС, членом пленумів ЦП УТОС, Київської обласної ради УТОС, членом редколегії журналу «Праця сліпих», правлінь ПО УТОС, головою ради трудового колективу; нагороджувався преміями, грамотами, подяками, урядовими відзнаками та цінними подарунками, позитивно відзначався в рішеннях президії та пленумів ЦП УТОС, на сторінках утосівських періодичних видань.

Рішенням 15-го з’їзду УТОС, який відбувся у 2006 році, Матусевичу А.І. присвоєна найвища почесна нагорода товариства «Заслужений член УТОС». В рішенні вказано, що це звання присвоєно за його особистий внесок в розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази УТОС за практичне вирішення проблем трудової та соціальної реабілітації інвалідів по зору, за активну громадську діяльність в товаристві. Це рішення найвищого керівного органу Українського товариства сліпих однозначно, переконливо підтвердило, що життя та трудова діяльність Матусевича А.І. тісно нерозривно взаємозв’язані з розбудовою, становленням і результативною діяльністю КМПО УТОС, з плідною, багатоплановою діяльнісю всього Українського товариства сліпих.

P.S.

Наступниками Матусевича А.І. на посаді голови КМПО УТОС були Венедиктов М.О. і Сереброва Н.С.. Вони, в міру своїх можливостей, підтримували попередні здобутки організації. Проте, згодом, в зв’язку з суб’єктивними та об’єктивними обставинами, на базі КМПО УТОС в місті Києві були створенні чотири ТПО УТОС. На цьому і закінчується існування та діяльність КМПО УТОС.

Ця правдива, достовірна, розповідь є виявом щирої вдячності самовідданим, патріотичним попередникам - першопрохідцям за їхній безцінний внесок в розвиток і плідну діяльність товариства, є невеличкою сторінкою великої, повчальної історії Українського товариства сліпих.

Автор викладеного М.М.Новосецький,
Голова Київського міського правління організації УТОС.

Текст цієї публікації у форматі Microsoft Office Word